Translate This

->

Saturday, April 21, 2012

Торгівля жінками: порушення прав людини чи добровільне рабство ?


Торгівля жінками: порушення прав людини або добровільне рабство?
Левченко Катерина Олексіївна - кандидат філософських наук (Київ).
Причини поширення сексуальної експлуатації жінок як на Україні, так і за її межами потребують вивчення насамперед з практичною метою - формування ефективних механізмів попередження торгівлі жінками на національному та інтернаціональному рівнях.
Досліджуючи масштаби поширення цього феномена на Україні й в інших країнах колишнього Радянського Союзу, можна покладатися тільки на неофіційні джерела, експертні оцінки, дані закордонних неурядових організацій, які працюють в вищевказаної сфері. Наприклад, в Ізраїлі більше половини повій - Громадянки країн СНД; з Туреччини на тижні депортують близько 10 українських жінок, у Голландії працюють не менше 3 тис. повій з колишнього СРСР; по оцінками югославських експертів, тільки в Сербії в барах примусово працюють близько 1 тис. українських жінок; значно більше їх у великих містах Росії » - Москві та Санкт-Петербурзі.

Торгівля жінками: рівень дефініцій
24-26 Квітень 1997 за ініціативою Нідерландського керівництва в Гаазі відбулася європейська міністерська конференція, яка проходила під керівництвом Європейського Співдружності. Там була прийнята Гаазька міністерська декларація європейських рекомендацій з ефективних заходів щодо запобігання та боротьби з торгівлею жінками з метою їх сексуальної експлуатації.
Ця декларація визначає торгівлю жінками як «будь-які дії, спрямовані на легальний або нелегальний ввіз, провіз, перебування або вивіз з території країни жінок з метою їх прибуткової сексуальної експлуатації, з використанням примусу, зокрема насильства, погроз або обману, зловживання службовим становищем або іншого тиску, внаслідок якого особа не має ніякого реального та задовільного вибору як тільки скоритися протиправним діям »[1, с. 26].
Інша визначення торгівлі людьми дано в статті 124-1 Кримінального кодексу України: «Відкрите або таємне оволодіння людиною, пов'язане з законним чи незаконним переміщенням за згодою або без згоди особи через державний кордон України або без такого для подальшого продажу чи іншої оплатної передачі з метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягування в злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення в комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатація її праці »[2, с. 8].
Як бачимо, визначення, яке дається в українському законодавстві, ширше, ніж визначення в Гаазької декларації. Головна його відмінність у тому, що феномен торгівлі жінками розглядається в контексті торгівлі людьми взагалі. Це, з одного боку, розширює поняття, даючи можливість досліджувати більше широкий спектр явища, а з іншого боку, утрудняє виявлення його особливостей. Наприклад, ознаки такого злочину, як торгівля жінками з метою сексуальної експлуатації, його мотивація та складові частини відрізняються від торгівлею дітьми із метою усиновлення. Тому необхідно провести дослідження з метою уточнити це визначення, виявити його головні характеристики та ознаки.
Голландські правозахисники з неурядової організації «Фундація проти торгівлі жінками »вважають, що про торгівлю жінками мова йде тоді, коли хтось шляхом використання насильства, обману або зловживання своїм службовим становищем примушує жінку займатися проституцією. При цьому не має значення, займалася вона цим раніше. Основа такого злочину - порушення свободи жінки.
Ознакою торгівлі жінками можна вважати такі ситуації, коли:
-- жінка не знала про те, що вона буде займатися проституцією або була обдурена щодо обставин, в яких їй доведеться працювати;
-- жінка не вільна прийняти особисте рішення про те, чи хоче вона взагалі займатися проституцією;
-- жінку примушують віддавати зароблені нею гроші іншим особам;
-- жінка обтяжена боргами, з якими вона спочатку повинна розплатитися, перш ніж сама зможе розпоряджатися своїми власними доходами і вільно вирішувати, чи може вона припинити цю діяльність раніше, ніж одержить назад свій паспорт;
-- жінку постійно тримають під контролем інші особи;
-- жінку обмежують у вільному пересуванні або в можливостях спілкування з іншими людьми;
-- жінка не вільна відмовити деяким клієнтам або протестувати проти окремих видів сексуального контакту [2, с. б].
Торгівля жінками - це не тільки форма прояву насильства, але й порушення фундаментальних прав людини. І розглядати цей феномен і форми боротьби з ним необхідно саме в такому контексті.
Міжнародні документи та угоди проти торгівлі жінками
В останні десятиліття був прийнятий цілий ряд міжнародних угод, конвенцій, договорів, спрямованих на запобігання торгівлі жінками. Найбільш важливі з них Конвенція 1949 проти торгівлі людьми. Конвенція ООН «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок »(1979 р.), Підсумкові матеріали IV Всесвітньої конференції зі становища жінок (Пекін, 1995 р.), Гаазька міністерська декларація (1997 р.).
Конвенція 1949 року була спрямована на боротьбу з торгівлею людьми та проституцією. У Конвенції увага акцентувалася на забороні сексуальної експлуатації, використанні жінки в проституції та сексуальної індустрії. Вона вимагала від держав, що підписали Конвенцію, уважати злочинцями сутенерів, осіб, які використають проституцію з метою наживи, власників публічних будинків, а також їх спільників. Конвенція містила вимоги про введення специфічного медичного та законодавчого забезпечення, а також висувала умови перед державами-учасниками переглянути національне законодавство з метою впровадження основ міжнародної кооперації в рішенні проблеми торгівлі людьми.Вона зіграла позитивну роль, однак згодом застаріла. Головне, чого їй не вистачало, це уваги до жертв торгівлі людьми: права жінки-жертви сексуального бізнесу були прописані недосконале.
18 Грудень 1979 ООН схвалила Конвенцію «Про ліквідацію всіх форм дискримінації по відношенню до жінок », що стала по суті міжнародним документом прав жінок. Стаття 6 Конвенції проголошує, що держави-учасники вживають всіх відповідних заходів, включаючи законодавчі, які стосуються припинення всіх видів торгівлі жінками й використання жінок у проституції.
Як мабуть з цієї статті, питання про покарання жінок за проституцію взагалі не ставиться. У загальних рекомендаціях до Конвенції звертається увага на той факт, що з'явилися нові форми сексуальної експлуатації: секс-туризм, вербування робочої сили з країн третього світу для використання в домашньому господарстві громадян розвинутих країн, а також фіктивні шлюби жінок країн третього світу з іноземцями й «нареченої за листуванням».
Конкретні кроки на шляху формування діючих механізмів пропонуються країнам-учасницям Пекінської конференції, наприклад:
-- розгляд питання про ратифікацію й забезпечення застосування міжнародних конвенцій, що стосуються торгівлі людьми та рабства;
-- співпраця і узгоджені дії всіх відповідних правоохоронних органів;
-- виділення ресурсів на цілі розробки комплексних програм, розрахованих на надання терапевтичної допомоги й повернення в суспільство осіб, що стали жертвами торгівлі;
-- налагодження співпраці з неурядовими організаціями з метою надання медичних і соціальних послуг жертвам;
-- розгляд питання про прийняття законодавства, націленого на запобігання секс-туризму і торгівлі жінками [3, с. 66, 67].
Ідеологія Пекінської конференції була покладена в основу розробки заходів по запобіганню торгівлі жінками на рівні європейських держав.
В 1997 році була проведена Гаазька міністерська конференція, на якій була прийнята декларація. На європейському рівні і раніше мали місце ініціативи в галузі торгівлі людьми, в тому числі прийняття Європейським парламентом у січні 1996 рішення з цієї проблеми, а також Пропозиції про дії, які повинні бути зроблені державами-членами Співдружності, розроблені в рамках Ради Європи. Ціль Гаазької міністерської декларації - підтримка подальших дій з попередження торгівлі людьми, а також надання необхідної допомоги жертвам торгівлі.
В декларації пропонується цілий ряд заходів - на рівні Європи, Європейського Співдружності, країн-кандидатів у члени Співдружності, які можуть бути зроблені на основі двосторонніх угод між державами та всередині однієї держави. Особлива увага приділяється допомоги жертвам торгівлі. Постійно акцентується увага на тому, що тільки в рамках інтегрованого підходу на всіх рівнях можна ефективно попереджати й боротися з торгівлею жінками.
Реальні заходи проти поширення торгівлі жінками запропоновані неурядовою організацією - Всесвітнім альянсом проти торгівлі жінками (Таїланд). У співробітництво з міжнародною юридичною групою були розроблені Стандарти з надання гуманітарної допомоги особам, які стали об'єктами торгівлі. У цьому документі ставляться акценти на тому, що жертви торгівлі жінками і примусової проституції не є злочинницею. А це означає, що вони не можуть підлягати судовому та інших форм переслідування з боку держави і державних органів.Кожна держава та громадськість повинні стати на їх захист. Законодавчо необхідно закріпити гуманне поводження з ними. А уряди повинні гарантувати їм безпечне повернення на батьківщину або право на легальне притулок в тій країні, куди їх вивезли.
Документ по суті пропонує всім країнам гарантувати:
свободу жертвам від переслідувань;
конфіденційну медичну та психологічну допомогу;
кваліфікований переклад при розгляді справи в поліції;
безкоштовну правову допомогу;
щоб минуле жертви не використовувалось проти неї, її родини або друзів;
конфіденційне тестування на СНІД тільки за згодою особи відповідно до положень Всесвітньої організації охорони здоров'я.
В міжнародних документах країни підрозділяються на три типи:
країни-постачальниці жінок на світові ринки сексуального бізнесу;
країни, через які здійснюється транспортація (транзит) жінок;
країни призначення, куди вивозяться жінки.
В міжнародній системі країни СНД ідентифіковані як країни-постачальниці жінок на світові ринки інтимного бізнесу. Громадяни цих країн зараз становлять значну частину живого «товару» на відкритих і таємних ринках Європи та Азії. За кордоном всіх жінок незалежно від сучасного громадянства звичайно називають «Руськими» за спільної мови спілкування. У Туреччині ж усіх називають «Наташами». Це короткий синонім «повії з колишнього Радянського Союзу».

Причини виникнення та поширення торгівлі жінками в країнах СНД
За нашу думку, причини поширення торгівлі жінками на пострадянському просторі однакові. Тому результати аналізу цього явища на прикладі України цілком можливо екстраполювати на країни СНД в цілому.
Причини поширення торгівлі жінками на Україні - це внутрішні і зовнішні чинники.До внутрішніх факторів треба віднести в першу чергу важке економічне становище жінок. Навіть за державними статистичними даними, близько 80% офіційно зареєстрованих безробітних - це жінки.
Низький рівень життя та високий рівень безробіття серед жінок штовхають їх на пошук роботи за межами держави. За даними соціологічного дослідження Міжнародної організації міграції в рамках програми «Запобігання контрабанди жінок з України: українська інформаційна кампанія »(1998 р.), 80% опитаних жінок висловили бажання працювати за кордоном [4, с. II]. А в ситуації з робітниками-мігрантами в європейських та інших розвинених країнах найбільш доступна для українських громадянок - сфера сексуальної індустрії в її легальному і нелегальному варіантах.
До внутрішніх факторів ставляться також правові: насамперед відсутність регламентації сексуального бізнесу на Україні й незахищеність потерпілих.
Важливі, але мало досліджені психологічні фактори: за принципом «вже гірше не буде» жінки погоджуються на різні авантюрні пропозиції, навіть не думаючи про їх наслідки.
Зовнішні фактори також грають не останню роль, а саме:
-- відкриття кордонів і падіння залізної завіси;
-- спрощення можливості для українських громадян подорожувати по світу в пошуках як розваг, так і праці;
-- інтернаціоналізація тіньової економіки, утворення міжнародних кримінальних груп, корумпованість працівників державних органів;
-- лояльність законодавства до занять проституцією в багатьох країнах світу.Зазначені фактори надають широке поле діяльності звідника і сутенерам для вербування молодих жінок. Говорячи про причини поширення цього. явища, не можна ігнорувати моральну сторону проблеми, але не слід перекладати провину цілком на плечі жінок. Проблема торгівлі жінками дуже тісно пов'язана з проституцією й використанням жінок у комерційному сексі усередині країни, але це не одна й та сама проблема. У більшості міжнародних документів розводяться проституція й примусова проституція, добровільне заняття проституцією і експлуатація проституції третіми особами. Однак такий підхід відсутній у країнах СНД.

Як жінки попадають у нелегальний секс-бізнес
Аналіз історій дівчат-жертв торгівлі людьми, які звернулися в Міжнародний жіночий правозахисний центр «Страда» - Україна, свідчить, що ситуація, в яку вони потрапили за кордоном, була в більшості випадків несподіваною для них, що про своє реальне положення за кордоном вони отримали уявлення вже після перетину кордону України.
Способи вербування жінок різноманітні й у той же час традиційні для цієї сфери.Перш за все це оголошення про працевлаштування за кордоном. Вони друкуються у всіх газетах, які пропонують роботу для громадян України. При проведенні контент-аналізу (осінь-зима 1997-1998 рр..) газет «Робота для вас», «Авізо», «Пропонуємо роботу», «РІО» (Київ), «Міська газета» (Харків) було виявлено, що в кожному номері друкується в середньому від 5 до 20 «слизьких» оголошень з запрошеннями для молодих та симпатичних жінок. Є нейтральні оголошення типу «Робота в Чехії», «Робота для українських громадян у Німеччині», «Робота в Голландії »і т. п., а є оголошення, які містять обмеження за статтю, віком і навіть зовнішності. Ось найбільш типові приклади, які дають інформацію для роздуми: «Високооплачувана робота в нічному клубі за контрактом для молодих симпатичних дівчат. Проживання, апартаменти, повний пансіон. Наявність закордонного паспорта. Оплата от 2000 ньому. марок ». І далі адреса місця, де проходить співбесіду з кандидатками. Або таке оголошення: "Запрошується танцювальний колектив для роботи за кордоном ». І телефон. І ще кілька подібних оголошень в одній і тій же газеті.
При цьому виявився такий факт: газети друкують близько 80% оголошень з пропозиціями роботи для чоловіків (насамперед в межах країни, а й за кордоном, у особливо в Чехії). Навіть там, де мова йде про гендерно індиферентної роботі, перевага віддається чоловікам. І лише близько 20% оголошень - для жінок; серед них більше половини - швачки, потім домашні робітниці, секретарки.
Не дивно, що жінки намагаються шукати своє «трудове щастя» за кордоном у сфері сексуального бізнесу.,
Ті фірми, які займаються працевлаштуванням українських громадян за кордоном, повинні отримати ліцензію Міністерства праці та соціальної політики, що при існуючому рівні бюрократії зробити непросто. Але, на думку фахівців міністерства, саме такі фірми не йдуть на «кримінальні» справи. Оголошення в газетах дають посередники й фіктивні, ніким не зареєстровані фірми. Перевірити чесність намірів цих роботодавців зусиллями тільки української сторо?? и дуже важко, крім того, на Україні немає законів, на основі яких це можливо зробити. І все-таки по оголошеннях фірм про працевлаштування за кордон від'їжджає менше 20% жінок, які потім стають жертвами торгівлі.
Інтерв'ю з жінками - жертвами сексуальної торгівлі й свідчення експертів (працівників українських посольств за кордоном і правоохоронних органів) показують, що багато хто їдуть за запрошенням випадкових знайомих, іншими словами, через мережі посередників і постачальників, які не оформлені в легальні фірми.
Ось розповідь однієї дівчини: «Познайомилася з Юрієм у Луганську. Зустрічалися кілька років. Знала, що возить дівчат до Югославії працювати, попросила, щоб відвіз туди, бо з грошима і роботою на Україні - проблема. Юрій говорив, що дівчата добре заробляють - до 2 тис. марок.
Привіз до Сербії, у м. Самбір. Сам поїхав. Хазяїн бара пояснив, що купив усіх за 6 тис. ньому. марок. Працювали в стриптиз-барі з секс-послугами. Танцювали в нижньому білизна; клієнт вибирав дівчину, запрошував за столик, пригощав, потім платив господарці по 100 ньому. марок і відвозив. Працювали в отелі, куди привозив клієнт, у машинах, а то й просто в лісі. Як правило, чоловіки не хотіли користуватися презервативами, грозили розповісти хазяїнові, що їх погано обслужили, іноді були п'яні чоловіки. Один брав, а обслуговували двох-трьох відразу й знову ж під погрозами. Нас активно споювали клієнти, щоб ми були розслаблені й на все готові. Якщо дівчина обурювалася, скаржилися хазяям на погану роботу ».
Наприклад, за одну дівчину «торговець» одержує за кордоном від 200 до 5 тис. дол (це залежить від країни, рівня посередника, умов угоди і «якості» товару).Посередниками в цьому кримінальному бізнесі виступають не тільки чоловіки, але й жінки. Про участь жінок в організації цього бізнесу свідчать дані органів внутрішніх справ України, неурядових організацій, зокрема Всесвітньої мережі за виживання (США) [5], а також аналіз історії потерпілих, які звернулися в Міжнародний жіночий правозахисний центр «Страда» -- Україна. «Мене привезла в Боснію землячка Віра. Коли приїхали в Боснію, зустрів там сутенер - друг Віри Кларк. Він відкрив стриптиз-бар і коли дівчата приїхали, він забрав паспорта, поставивши всіх перед фактом необхідно працювати повіями »(з інтерв'ю з дівчиною, депортованих на Україну).
Ще один шлях «вивозу» українських жінок за кордон - шлюбні оголошення та контракти. Існує практика запрошення жінок через шлюбні агентства. У відміну від фірм, які займаються працевлаштуванням за кордоном, ці агентства взагалі не повинні отримувати ніяких ліцензій.
За таку жінку чоловіки, які звернулися в агентства, платять чималі гроші, а потім можуть перепродати. При цьому психічні й моральні збитки вони оплачують не жертві, а тій фірмі, що продала «товар». Інтерв'ю з жінкою, яка була запропонована французькому громадянинові за 200 тис. дол, показало, що вона була обманута київської «свахою». Клієнт попереджав фірму, що одружуватися він не буде, тому що вже тричі був одружений, що йому потрібна жінка для ліжка і для домашніх господарських робіт. «Жертві продажу» фірма повідомила інше: з ній хоче одружитися французький мільйонер, і вона за таку партію повинна заплатити 500 дол, що вона і зробила.
Є випадки потрапляння в сексуальне рабство навіть через Інтернет - всесвітню «мережа наречених ».
Негативну роль у процесі вербування грає непоінформованість жінок і дівчат, які погоджуються на пропозиції, навіть не замислюючись про те, що їм загрожує, або про те, чи мають вони в принципі право працювати за кордоном. Цей факт був підтверджений під час проведення соціологічного дослідження Міжнародної організації з міграції в Україні в грудні 1998 року.
Країни пріоритетного вивозу українських жінок за кордон з метою використання в секс-бізнесі і доля дівчат за кордоном
Пріоритетними країнами вивозу українських жінок (за даними експертних оцінок, інтерв'ю з жінками-жертвами торгівлі, аналізу матеріалів гарячої лінії програми «Страда» - Україна, а також даних неурядових організацій Європи, які працюють із запобігання торгівлі жінками) є:
Туреччина, Греція, Кіпр, Італія, Іспанія, Югославія, Боснія і Герцеговина, Угорщина, Чехія, Хорватія, Німеччина, Об'єднані Арабські Емірати, Сирія, Китай, Нідерланди, Канада, Японія (приблизно в порядку значимості).
В Водночас, за даними опитувань методом фокус-груп, основними країнами, в яких хотіли б працювати жінки (не в секс-бізнесі, а в інших сферах), є США і Канада (54%), Італія, Іспанія, Швейцарія, Франція (50%), Німеччина, Нідерланди (36%), і це природно, тому що жінки обрали більше розвинені в економічному плані й привабливі країни. Але в той же час це країни, в яких практично неможливо для українських громадян знайти легальну роботу [4, с. 33].
Більшість українських жінок не знають міграційного законодавства, вони вважають, що іноземці мають право працювати за кордоном нарівні з громадянами своєї країни і отримувати такі ж гроші. Той факт, що Україна має офіційні договори про працевлаштування своїх громадян за кордоном тільки із Чехією, Словаччиною та Польщею, на основі яких встановлюється квота на виїзд для роботи за кордон, -- інформація для фахівців. Те, що з туристичної та гостьовою візою (а саме такі мають наші дівчата, які виїжджають за кордон і попадають потім у нелегальний сексуальний бізнес) не можна працювати, теж знає незначна частину.
Країни, в які дівчата виявляють бажання їхати працювати, мають досить жорсткі закони та обмеження на використання праці іноземних громадян. Це дуже серйозна розбіжність між бажаннями й реаліями. Значні соціальні та психологічні проблеми виникають у жінок внаслідок того, що вони опиняються в країнах, із законами, традиціями та мовою яких мало знайомі.
Яка доля чекає на багатьох з тих, хто зібрався працювати за кордоном? Ось один із типових прикладів (інтерв'ю січня 1998 р.): «Продали Світлану в Сербію за півтори тисячі марок. Через місяць хазяї перепродали її в Хорватію. Працювали в Хорватії не в стриптиз-барі, а з солдатами ООН - росіянами, бельгійцями, індонезійцями, чехами. Оплата була 100 дол за ніч, платили господарям. 20 дол повинно було йти дівчині, але їй не платили нічого.
Викупив її російський солдат, тому що Свєту мали намір перепродати в Італію.
А працювати доводилося в машинах - «Урал», БТРах, у розбитих будинках, на посадах у кубриках. А коли приїжджала вночі перевірка (офіцери на машині), потрібно було ховатися за пост, стрибати через бруно (змотаний клубами колючий дріт) в рів за пост. Поруч мінне поле. Стрибали трохи далі й попадали на мінне поле. Хлопці після перевірки кидали мотузки й піднімали з мінного поля. Заходити туди самі боялися й не хотіли.
Звертатися в поліцію зі скаргами й за допомогою було даремно, тому що один з трьох господарів був поліцейський. Він навіть часто ходив у бар у формі.
Грошей Світла не заробила. Щаслива, що повернулася ».
Тенденції розвитку торгівлі жінками на Україні
Згідно даними, отриманими від експертів і жінок, які повернулися на батьківщину, контрабанда жінок може поширюватися і далі при збереженні кризового економічного стану в Україні [4].
Деякі жінки, які в перший раз потрапили в секс-бізнес за кордон шляхом обману, адаптувалися до нової роботи і часто повертаються додому зі зміненою психологією, вважаючи, що робота повії - це нормальна можливість заробляти гроші. Вони вже знають, як пристосуватися до життя в даній країні і в якому барі або секс-клубі можна працювати, одержуючи непогані гроші.
Виникла нова тенденція, яку умовно можна назвати «другою хвилею»: ті жінки, які були вивезені за кордон шляхом обману, надалі самі стають звідниця, вивозячи нових жінок. «Я вже вчетверте поїду до Німеччини. Одна моя подруга зі мною точно поїде, інша ще не вирішила ... Я їм чесно кажу, що офіціантками вони працювати не будуть, а будуть обслуговувати клієнтів ... Я їм допоможу оформити документи, а вони мені потім повернуть по 500 ньому. марок »[4, с. 38].
Ще одна тенденція виявляється із глибинних інтерв'ю: якщо жінки привезли гроші, навіть невеликі, після роботи в секс-бізнесі, куди були втягнуті обманом, вони не вважають себе жертвами, навіть незважаючи на жахливі умови, в яких вони перебували за кордоном. Жінки, які тікають із секс-клубів і борделів, нерідко шукають іншої можливості заробити гроші, щоб повернутися додому не з порожніми кишенями.
Інтерв'ю з жінками, які вже були за кордоном або збираються їхати, показали, що, незважаючи на всі страждання і приниження, які їм довелося пережити, бажання виїхати в іншу країну знову зберігається у 14 з 20 опитуваних.
Стійке бажання працювати за кордоном пов'язане не тільки з великим заробітком, який вони сподіваються там одержати, але і з кращими, ніж на Україні, умовами життя, серед яких респондентки не на останнє місце поставили чисті і красиві міста.
Оголошення про роботу за кордоном зникають із центральних і місцевих газет великих міст, переміщаючись в маленькі міста, районні центри. Там молодь більш наївна і отримує менше достовірної інформації.
Підсумовуючи сказане, можна з упевненістю говорити про поширення вивозу жінок з України і про те, що необхідно шукати ефективні заходи протидії. У Інакше торгівля людьми не тільки буде тривати, але і перетвориться на загрозу національної безпеки країн СНД.

Ініціативи неурядових організацій
Проблема боротьби з торгівлею людьми привернула увагу перш за все неурядових організацій, які завжди більш гостро, ніж представники державних структур, сприймають необхідність дотримання прав людини, швидше реагують на порушення цих прав.
В Наприкінці 80-х років у Нідерландах була створена Організація проти торгівлі жінками, діяльність якої безпосередньо спрямована на запобігання цього феномену і допомогу постраждалим. Ця організація у 1995 році ініціювала разом з неурядовими організаціями Польщі та Чехії програму «Страда» -- Запобігання торгівлі жінками в країнах Центральної та Східної Європи. До неї приєдналися неурядові організації України (1997 р.) і Болгарії (1998 р.).
Організація «Страда» вважає торгівлю жінками грубим порушенням елементарних прав людини. Основні напрямки діяльності «жнива» на Україні:
допомогу жертвам торгівлі; організація роботи «гарячої лінії»; проведення досліджень з проблем насильства щодо жінок; експертиза законодавчих актів, які зачіпають положення жінок на Україні; ведення просвітницької діяльності серед молоді; робота із засобами масової інформації; поширення інформації з проблеми; видання матеріалів, бюлетенів, друкування листівок по проблемі запобігання торгівлі та їх розповсюдження;
проведення семінарів, робочих секцій, конференцій по проблемі; співпрацю з працівниками державних структур з метою формування національної програми дій по запобіганню торгівлі жінками на Україні; співпраця з посольствами закордонних держав на Україні та українськими посольствами за кордоном, з урядовими і неурядовими організаціями на Україні і за кордоном з метою запобігання торгівлі жінками і допомоги жертвам нелегальної торгівлі.
Особливе звернемо увагу на роботу «гарячої лінії». Це не тільки ефективний спосіб адресного ведення превентивної роботи, але й можливість надання консультацій і допомоги тим жінкам, які за ними звертаються. «Гаряча лінія» була відкрита 18 листопада 1997 року. За період до червня 1999 року було проведено більше 2600 телефонних консультацій. Під час спілкування з потерпілими визначається коло тих, хто потребує безпосередньої допомоги. Наприклад, з червня по листопад 1998 соціальна підтримка була надана 116 жінкам, в тому числі: повернення на Україну з-за кордону (13); працевлаштування (6); допомога при отриманні нових документів (4); фінансова допомога (5); допомогу жінкам, які перебувають у в'язницях за кордоном (3); допомога при зверненні до посольства України за кордоном (44); допомогу при вирішенні особистих проблем (8); пошук зниклих безвісти (24).

Законодавчий захист українських громадян
Українське законодавство і перш за все Кримінальний кодекс, частково перелатанний з колишнього КК УРСР, не відображає змінених реалій сучасного світу. Перш за все це стосується тих його розділів, які присвячені сексуальної експлуатації жінок і покарання за неї.
Примус жінки до заняття проституцією розглядається як кримінальне діяння. Це складно доказовий вид злочину навіть в межах однієї країни.
Дійсно, торгівля жінками - це досить специфічний злочин, який здійснюється одночасно на території декількох країн і тому може розглядатися тільки в комплексі, як організований злочин, скоєний групою осіб. Але довести вину таких торговців дуже складно саме тому, що, скажімо, на Україні не відбувається злочин - жінці пропонується робота за кордоном, але це «угода» завершується зовсім «зненацька» на території іншої країни і цілком імовірно, що там примушувати жінку займатися проституцією будуть вже громадяни інших країн. Тому стаття 119 КК України (примус жінки до статевого акту з особою, стосовно якої жінка залежна по службі або матеріально) не захищає українських жінок від загрози бути проданими, точно так само, як і стаття 210 КК, що карає за зміст публічних будинків і звідництво.Публічний дім на Україні торговець не тримає і навіть не змушує жінку вступати примусово в статевий зв'язок.
Крім усього іншого, досить складно довести злочин по цих статтях, оскільки необхідні свідчення жертв, які з небажанням ідуть на це. Так, за даними Інформаційного бюро Міністерства внутрішніх справ України, у 1991-1997 роках за статтею 210 КК України до кримінальної відповідальності було притягнуто 156 чоловік.
Складність захисту жінок полягає ще й у тому, що дуже часто за кордоном жінка перебуває нелегально (із простроченою візою, фальшивим паспортом і т. п.). Крім того, практично у всіх випадках примуса жінок до заняття проституцією за кордоном торговці під різними приводами або насильно відбирають у них особисті документи відразу ж після перетину кордону.
В березні 1998 року в чинний КК України була внесена стаття 124-1 «Торгівля людьми ». Однак за минулий рік зареєстровано тільки кілька випадків порушення справ за цією статтею через відсутність механізмів її використання, а також небажання жінок давати свідчення.
Чи можливо створити перешкоди поширенню торгівлі жінками?
Хоча вивезення українських жінок за кордон стає масовим, у держави поки що немає спеціальної служби, яка сприяла б запобіганню цього явища.
В травні 1998 року було проведено перший міжнародний семінар «Пошук шляхів вирішення проблеми боротьби з торгівлею людьми й формування комплексної програми дій », результатом якого стала розробка тексту Комплексної програми спеціалістами різних міністерств і неурядових організацій. Від I Всеукраїнського конгресу жінок, який відбувся у травні 1998 року, було внесено пропозицію Президенту України щодо поліпшення становища жінок. У жовтні 1998 року президент доручив Кабінету міністрів розробити Комплексну національну програму дій.
Зараз державна програма перебуває на кінцевій стадії розробки. Вона охоплює 20 міністерств, місцевих адміністрацій, міжнародних організацій, спонсорів українських і міжнародних громадських організацій, державний комітет у справах сім'ї та молоді, міністерство закордонних справ, міністерство внутрішніх справ, Інтерпол, міністерство праці і соціального забезпечення, міністерство охорони здоров'я, міністерство юстиції, міністерство освіти. Але виникають великі питання щодо фінансування. Крім цього необхідні злагоди?? ованние дії з іншими державами для зміни ситуації.
Саме тому необхідно не тільки привернути увагу широкої громадськості до проблеми, а й розробити і підписати дво-і багатосторонні міжурядові угоди по попередженню торгівлі жінками, покаранню торговців і, головне, наданню реальної допомоги жінкам - жертвам торгівлі.
Цей досвід може виявитися корисним для інших постсоціалістичних держав.Програма передбачає цілий комплекс заходів превентивного, інформаційного, соціально-психологічного плану. Особливу увагу в ній приділяється діяльності правоохоронних органів.

Список літератури
1. Довідник з проблем запобігання торгівлі жінками для консультантів «Телефонів довіри». Київ, 1998. Вип. 2.
2. Довідник з проблем запобігання торгівлі жінками для консультантів «Телефонів довіри». Київ, 1999. Вип. 4.
3. Підсумковий документ Четвертої Всесвітньої Конференції ООН зі становища жінок. 1995.
4. Запобігання контрабанди жінок з України: українська інформаційна кампанія.Міжнародна організація міграції. Київ, 1998.
5. Злочин і поневолення. Всесвітня мережа за виживання. Вашингтон, 1997.

No comments:

Post a Comment

Jangan Lupa Berilah Komentar!!
Trimakasih atas kunjungannnya.

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...